http://www.plast.org.ua/news?newsid=2773
Крайовий кінний табір Січ: "... і ти сідлаєш коня і летиш... відчуваєш волю і незалежність, впевненість і гордість... "
Степ... безмежний степ... шумить висока трава, шугає вітер... і ти сідлаєш коня і летиш... відчуваєш волю і незалежність, впевненість і гордість...
Ніби із туману спливають січові образи та тривожать душу. Ти стоїш і відчуваєш подих вітру, гомін товариства, тупіт копит…
По безхмарному блакитному небі золотим колесом котиться палюче сонце... десь пролетить самотня пташка... бджоли гудуть в квітках конюшини... Зірка пасеться, тихо хрумаючи, а ти лежиш серед запашної зелені, вдихаєш на повні груди чисте повітря, мрієш, почуваєш себе щасливим, ти – володар світу...
А ввечері сидиш перед ватрою, дивишся як палахкотить вогонь, блищать зірки, слухаєш оповіді про давнє минуле держави, про козацьку славу і мимоволі переносишся думками в той час...
Що то за кінь такий дивний біля табору? Ввесь час на припоні, але не пасеться... стоїть прямо, наче вартовий. Так то ж таборова брама! Нічого собі! Що ж там за брамою? Та тут неаби-яке товариство зібралося! Біля щогли тулумбас стоїть, гармата, є капличка... чутно лиш псевда... коні пасуться... це ж табір «Січ»!
Б’є тулумбас і товариство збирається на Раду Коша... Сьогодні приймаються нові джури та вершниці... котиться долиною січова пісня та відголоски радісної розмови...
О! Які зміни в таборі! Справжня Січ! Всі в шароварах, як же вони пасують таборовикам! На коня та в степ!
Заняття зі знахарства, історії, характерництва, верхової їзди, співу, бойового гопаку щодня вишколюють молодих козаків та вершниць. Так, тепер вже не скажеш, що вони слабкі духом та силою – жоден ворог не вистоїть перед ними, будь то татари чи якісь життєві негаразди.
Ранок... роса... сонце ледь видно... заспані, але щасливі таборовики повертаються з Двох пер... вражень ціла торба ще й пригорща =) а тарілки і ложки які! Кшовари перевіряють посуд на міцність манкою – з завданням справились!
Пахне яблуками, грушами, медом та воском... на душі легко і спокійно... чути тиху молитву: «...Боже, бережи Україну, бережи народ її...» святковий передзвін перериває буденний спокій... свято Спаса...
Поглянеш довкола – серце радісно б’ється... така краса! Он лісочок, де пташки, ніби змагаючись, переспівують одна одну, там фруктовий сад, озеро з лебедями та ліліями, безкраї поля з колосистою пшеницею... сонечко, в небі ні хмаринки... пасуться коні... малі діти бігають, бавлячись в якусь забавку... і ми йдемо у вишиванках, співаючи то ліричне, то веселе...
А далі мандрівки козацькою Україною... Чигирин... Суботів...
Останній залп гармати... остання рада кошового товариства...
Сльози, побажання, жарти, адреси, телефони, поради... люди... коні... коні... люди... вирушаємо в мандрівку до «Великої землі» з усмішкою на боличчі... і то усміх вільної людини...
Крайовий кінний табір Січ: "... і ти сідлаєш коня і летиш... відчуваєш волю і незалежність, впевненість і гордість... "
Степ... безмежний степ... шумить висока трава, шугає вітер... і ти сідлаєш коня і летиш... відчуваєш волю і незалежність, впевненість і гордість...
Ніби із туману спливають січові образи та тривожать душу. Ти стоїш і відчуваєш подих вітру, гомін товариства, тупіт копит…
По безхмарному блакитному небі золотим колесом котиться палюче сонце... десь пролетить самотня пташка... бджоли гудуть в квітках конюшини... Зірка пасеться, тихо хрумаючи, а ти лежиш серед запашної зелені, вдихаєш на повні груди чисте повітря, мрієш, почуваєш себе щасливим, ти – володар світу...
А ввечері сидиш перед ватрою, дивишся як палахкотить вогонь, блищать зірки, слухаєш оповіді про давнє минуле держави, про козацьку славу і мимоволі переносишся думками в той час...
Що то за кінь такий дивний біля табору? Ввесь час на припоні, але не пасеться... стоїть прямо, наче вартовий. Так то ж таборова брама! Нічого собі! Що ж там за брамою? Та тут неаби-яке товариство зібралося! Біля щогли тулумбас стоїть, гармата, є капличка... чутно лиш псевда... коні пасуться... це ж табір «Січ»!
Б’є тулумбас і товариство збирається на Раду Коша... Сьогодні приймаються нові джури та вершниці... котиться долиною січова пісня та відголоски радісної розмови...
О! Які зміни в таборі! Справжня Січ! Всі в шароварах, як же вони пасують таборовикам! На коня та в степ!
Заняття зі знахарства, історії, характерництва, верхової їзди, співу, бойового гопаку щодня вишколюють молодих козаків та вершниць. Так, тепер вже не скажеш, що вони слабкі духом та силою – жоден ворог не вистоїть перед ними, будь то татари чи якісь життєві негаразди.
Ранок... роса... сонце ледь видно... заспані, але щасливі таборовики повертаються з Двох пер... вражень ціла торба ще й пригорща =) а тарілки і ложки які! Кшовари перевіряють посуд на міцність манкою – з завданням справились!
Пахне яблуками, грушами, медом та воском... на душі легко і спокійно... чути тиху молитву: «...Боже, бережи Україну, бережи народ її...» святковий передзвін перериває буденний спокій... свято Спаса...
Поглянеш довкола – серце радісно б’ється... така краса! Он лісочок, де пташки, ніби змагаючись, переспівують одна одну, там фруктовий сад, озеро з лебедями та ліліями, безкраї поля з колосистою пшеницею... сонечко, в небі ні хмаринки... пасуться коні... малі діти бігають, бавлячись в якусь забавку... і ми йдемо у вишиванках, співаючи то ліричне, то веселе...
А далі мандрівки козацькою Україною... Чигирин... Суботів...
Останній залп гармати... остання рада кошового товариства...
Сльози, побажання, жарти, адреси, телефони, поради... люди... коні... коні... люди... вирушаємо в мандрівку до «Великої землі» з усмішкою на боличчі... і то усміх вільної людини...
Вершниця Оріяна