Кінь вірний товариш козака
Наші предки віддавна захоплювалися силою, красою і величчю коня. Витривалість цієї тварини, її швидкий та легкий біг стали підставою не для однієї пісні чи казки. Легендами оповиті славні коні наших князів, кращим другом був вороний для козака. Тому саме на землі козацької слави – Черкащині, яка дала українському на роду славних гетьманів та героїв, із 9 по 24 серпня поблизу с.Геронимівка проводився крайовий кінний табір “Герць”. За давнім покликом тулубасів та литавр зібралося товариство з різних куточків України, від Закарпаття до берегів Чорного моря.
Учасники табору побачивши коней з острахом робили перші кроки по оволодінню верхової їзди та розумінню цих чудових тварин. Скільки було емоцій та хвилювань, коли учасники чистили коня, розбирали та заплітали в косу закудлану гриву! А теплий, ніжний дотик тварини, яким вона хоче дізнатися, хто ти є, залишився у кожному серці назавжди. Невдовзі джури та вершниці – учасники табору, вивчили звички їхніх підопічних. В певні моменти здавалося що кінь розуміє людину без допомоги слів, якимось чудовим незвичайним способом, яким володіють лише вони – вершник та вірний чотириногий товариш..
І от ти вперше в сідлі, гладиш теплу напружену шию коня і усвідомлюєш, що ти мусиш йому довіритися. Лише зараз ти розумієш, наскільки це все відрізняється від телевізійних трюків для телекамер! Кінь – дуже чутлива тварина, твої слова, рухи і навіть думки миттєво передаються йому. Кожний кінь має свій характер і свої звички, котрі ти маєш вивчити.
Під час практичної частини у кожного учасника був “свій” кінь. Першим завданням було пізнати характер і звички коня, адже вони всі різні Навчання почалося з їзди кроком. Сенсацією для багатьох учасників стало те, що повода існують не для того, щоби за них триматися, а руки не для того, щоби хапатися за гриву. Проте натхненність, цілеспрямованість і самодисципліна учасників дали швидкі результати. Після кількох уроків вони вже вміли триматися в сідлі та керувати конем. Вивчення їзди рисі було більш важчим і вимагало від учасників ще більшої витримки і зосередженості. Неодноразово табір відвідували вершники, і коні проїжджаючи козацькою брамою січі, з цікавістю роздивлялися побут січовиків. Навіть при відвідуванні козацької столиці - Чигирина і резиденції Богдана Хмельницького – Суботова, коні зустрічалися і не боячись, відчуваючи що люди розуміють їх підходили. Були випадки коли коні випробовували вершників і лише завдяки власній інтуїції та знайденому взаєморозумінню з твариною уникали екстремальних ситуацій.
Непомітно учасники табору здавали іспит. Кожен мав продемонструвати чищення коня, вдягання збруї, їзду різними алюрами, а також прослухані інструктажі про одяг для їзди верхи, про хвороби коней допомагали більше зрозуміти цих розумних тварин.
Колись цими козацькими стежками Черкащини їздили верхи твої предки – козаки й гайдамаки, а тепер ти, гідний син чи дочка свого народу, продовжуєш цю традицію. Якось сама собою зав’язується дружня розмова, линуть одна за одною козацькі пісні. Не змогла цей настрій зіпсувати навіть раптова злива, що заскочила нас.
В останній день табору було приємно дивитися на те, як порозумілися дво- та чотириногі істоти, люди вже впевненіше трималися в сідлах, коні ж – спокійно дозволяли керувати собою, не намагаючись “випробовувати” вершників. Прощання було сумним і слізним. Дехто обіймав коня за шию, дехто ховав обличчя в густу гриву, дехто дивився коневі в очі і обіцяв повернутися, одним словом – байдужих не виявилося. Єдине, що розуміли всі без слів, це те, що кінь назавжди залишиться вірним тій людині, яка довірялася йому і з якою він знайшов взаєморозуміння.
ст.пл.прих. Ірина Ракітченкова