Як козаки і козачки училися на конях їздити
_____Ця повість вільного козацтва і їх жіноцтва на землі, де сумки три колись знайденні були посланцем до Москви. А мова йде далі про табір апробаційний крайовий, поблизу селища Гранд Бобрик в часі таборів крайових, року дві тисячі із гаком, що так скрутився як дев’ятка і про пригоди пластунів, що коней собі найняли, тож себе Герцем назвали.
_____Сумська земля вабить своєю тишиною і спокійним розміром життя. Вперше ступивши на неї з останньої залізної сходинки поїзду відчуваєш, що ти - в Сумах. Вокзал чимось схожий на Сімферопольський, але вже за декілька метрів починається типовий повоєнний вигляд міста і, з першого погляду впадає в очі залізнична колія, що пронизує дорожнє полотно за кілька метрів від виходу з вокзалу. Наліво глянеш - завод ім. Фрунзе, направо глянеш – завод ім. Фрунзе. Зразу думається що місто є одним великим заводом, частинами якого, як виявилось потім, є залізничне сполучення. Але не заводом одним живе місто. Хоча це вже інша історія.
_____Наша оповідь піде далі про героїв часів, коли це місто було засноване. Отож їхня дорога пролягла далі через автобусне сполучення до селища Великий Бобрик, а саме до конюшні “Вікторія”. Пройшовши через неї у глиб лісу через піщаную дорогу ми попадаємо туди, де табір став за три доби. Так числа шостого, місяця серпня, почався табір Герць. Як у справжніх козаків перша розвідка прибула на табір ще вчора, тому Куліш в нас на таборі вже був. Наступного дня з першими уламками сонячного проміння вершечки дерев відчули ще й свист свищика. Так почався вишкіл підстаршин – чотирьох сміливців, які вирішили взяти на себе такі важливі обов’язки.
_____Ну, як годиться у Пласті, з свистком ми вийшли й почали день, звісно, із малого руху, побігли трошки ми по лугу, а далі вмивання, снідання, гутірки друзям з підстаршини. В обід до нас приїхав він – людина дивної породи. Сірко прозвали його в згоді, він вів нам Спас. О ті слова, що крепатура не зійшла ще днів зо три, хоч може й два, для чого ж тут людські слова! В нас кров почала пульсувати, життя почали смакувати на повні груди розім’яті, за що складаємо йому уклін: “О, вчетель наш! Ти просто звір!”. І день отой скінчився поволі, при ватрі в псевдах дійшли згоди, яке у кого і чому. Заснуло все…
_____Восьмого числа на Сумський вокзал почали з’їжджатись юнаки та юначки з усієї України. Двома автобусами їх до обіду було привезено у табір. Ввечері іскрами до неба спалахнула ватра знайомств. Товариство гомоніло і співало пластово-козацьких пісень, в проміжках між якими вибирались псевдо та побратимів на час табору. Після ватри дивне товариство з Перців, Цибуль та інших закуталось у спальники і загасило ліхтарики. А ночі холодні були…
Наступні дні почався власне повноцінний вишкіл. Почалась ротація підстаршин, гутірки, знайомство з кіньми, чергування на кухні.
_____Почалось все з робіт важливих, робили кухню ми й льотрину. Приїхав батько – референт. Надалі жити стало легше: ходили їздити ми верхи, гутірки гарні ми слухали, на ватрах гучно ми співали та їжу смачну споживали. Тут кожен був як в меді ложка, на Спас ходив межи дубів, на співи, відунство і впоряд, про коней чув та інших діл, що як робити і по чім. Потім приїхали з Січі, величні гості й привезли кусок кавуну й себе. Ходили в церкву ми старую, на Службу Божу не одную. Блукали ми до джерела, де є цілющая вода. Купцями ми були, татарів ми орди дружньо відбивали. Бувало прапор десь знайти, і ворогам свого не дати. А ватри, ватри незабутні, що в небо сипали іскрами і світлом тихо-осяйним весь ліс навколо, осявали, мов сонце на землі палали, й піснями душу звеселяли. Були містичні й зрозумілі, для дам, що в серцях посідали, ми їм усім вірші складали, хтось пісню склав і заспівали, для нас вершниці теж читали свої послання віршові. Остання ватра – вітровій: думок і вражень окрилених, вогнем-підкованим зроблена, щоб підкувати серця наші тим духом, що ми робили спільно всі, із побратимом на землі. А опісля поснуло все те товариство, і зранку збуджене свистком, під сонця перший промінь знов побачило всіх в одностроях, то закриття, то вже по конях…
_____Так закінчився табір Герць. Ви спитаєтесь, як так закінчився, відкриття ж не було. А до чого по вашому було сказано “А ночі холодні були…”...
_____Сумська земля вабить своєю тишиною і спокійним розміром життя. Вперше ступивши на неї з останньої залізної сходинки поїзду відчуваєш, що ти - в Сумах. Вокзал чимось схожий на Сімферопольський, але вже за декілька метрів починається типовий повоєнний вигляд міста і, з першого погляду впадає в очі залізнична колія, що пронизує дорожнє полотно за кілька метрів від виходу з вокзалу. Наліво глянеш - завод ім. Фрунзе, направо глянеш – завод ім. Фрунзе. Зразу думається що місто є одним великим заводом, частинами якого, як виявилось потім, є залізничне сполучення. Але не заводом одним живе місто. Хоча це вже інша історія.
_____Наша оповідь піде далі про героїв часів, коли це місто було засноване. Отож їхня дорога пролягла далі через автобусне сполучення до селища Великий Бобрик, а саме до конюшні “Вікторія”. Пройшовши через неї у глиб лісу через піщаную дорогу ми попадаємо туди, де табір став за три доби. Так числа шостого, місяця серпня, почався табір Герць. Як у справжніх козаків перша розвідка прибула на табір ще вчора, тому Куліш в нас на таборі вже був. Наступного дня з першими уламками сонячного проміння вершечки дерев відчули ще й свист свищика. Так почався вишкіл підстаршин – чотирьох сміливців, які вирішили взяти на себе такі важливі обов’язки.
_____Ну, як годиться у Пласті, з свистком ми вийшли й почали день, звісно, із малого руху, побігли трошки ми по лугу, а далі вмивання, снідання, гутірки друзям з підстаршини. В обід до нас приїхав він – людина дивної породи. Сірко прозвали його в згоді, він вів нам Спас. О ті слова, що крепатура не зійшла ще днів зо три, хоч може й два, для чого ж тут людські слова! В нас кров почала пульсувати, життя почали смакувати на повні груди розім’яті, за що складаємо йому уклін: “О, вчетель наш! Ти просто звір!”. І день отой скінчився поволі, при ватрі в псевдах дійшли згоди, яке у кого і чому. Заснуло все…
_____Восьмого числа на Сумський вокзал почали з’їжджатись юнаки та юначки з усієї України. Двома автобусами їх до обіду було привезено у табір. Ввечері іскрами до неба спалахнула ватра знайомств. Товариство гомоніло і співало пластово-козацьких пісень, в проміжках між якими вибирались псевдо та побратимів на час табору. Після ватри дивне товариство з Перців, Цибуль та інших закуталось у спальники і загасило ліхтарики. А ночі холодні були…
Наступні дні почався власне повноцінний вишкіл. Почалась ротація підстаршин, гутірки, знайомство з кіньми, чергування на кухні.
_____Почалось все з робіт важливих, робили кухню ми й льотрину. Приїхав батько – референт. Надалі жити стало легше: ходили їздити ми верхи, гутірки гарні ми слухали, на ватрах гучно ми співали та їжу смачну споживали. Тут кожен був як в меді ложка, на Спас ходив межи дубів, на співи, відунство і впоряд, про коней чув та інших діл, що як робити і по чім. Потім приїхали з Січі, величні гості й привезли кусок кавуну й себе. Ходили в церкву ми старую, на Службу Божу не одную. Блукали ми до джерела, де є цілющая вода. Купцями ми були, татарів ми орди дружньо відбивали. Бувало прапор десь знайти, і ворогам свого не дати. А ватри, ватри незабутні, що в небо сипали іскрами і світлом тихо-осяйним весь ліс навколо, осявали, мов сонце на землі палали, й піснями душу звеселяли. Були містичні й зрозумілі, для дам, що в серцях посідали, ми їм усім вірші складали, хтось пісню склав і заспівали, для нас вершниці теж читали свої послання віршові. Остання ватра – вітровій: думок і вражень окрилених, вогнем-підкованим зроблена, щоб підкувати серця наші тим духом, що ми робили спільно всі, із побратимом на землі. А опісля поснуло все те товариство, і зранку збуджене свистком, під сонця перший промінь знов побачило всіх в одностроях, то закриття, то вже по конях…
_____Так закінчився табір Герць. Ви спитаєтесь, як так закінчився, відкриття ж не було. А до чого по вашому було сказано “А ночі холодні були…”...
_____Під час табору була складена та лунала пісня вільного товариства лицарів, козаків, побратимів…
Я. Я попав. Вже на Герць – я козак.
Сила і міць, є мій знак, Божий дар.
Я знаю як осідлать скакуна
Я друг коня. Джури ти. Джура я.
Тепер я козак. Я знаю як, долать ворогів і стримати біль.
Наречена моя воля, запорізького роздолля.
Я скріплюю міць і роблю це скрізь, я воїн козак – це мій Божий знак.
А вершниця по плечу волі буть
Смак до життя і змагань не забуть
Вести вперед жити так як велить
серце і дух, що у гору летить.
А нам вершниця до волі лиш йти вершин досягать посестр вести
Ми є вершниці своїх життів, ми здолаєм опір ворогів
Вперед до мети, назад не іти - до мрій і вершин на конях лети.
_____Провід табору висловлює подяку у проведенні табору Крайовій Булаві УПЮ, жокеям і дирекції стайні "Вікторія", благодійникам й жертводавцям Тарасу Кутовому, Павлу та Ірині Качурам, Роману Качуру, Дзвінці Качур, Юліані Рев'юк, Василю Мірошниченко і звісно всім учасникам, без яких нічого не відбулося б.
Писано 02 вересня 2009 року Божого січовим суддею та заступником кошової з інформаційних питань ст. пл. Дайувухо
